Особистісний розвиток

Якось Вчитель проходив зі своїми учнями повз селище, в якому жили противники його вчення. Мешканці селища вийшли зі своїх домівок, оточили гостей та почали їх лихословити. Учні не встояли і готові були відповісти образами, але присутність Вчителя діяла на них заспокійливо. Слова Вчителя збентежили і селян, і учнів.

Він повернувся до учнів і промовив:

— Ви розчарували мене. Ці люди чинять своє. Вони розгнівані. Їм здається, що я ворог їх релігії, їх моральних цінностей. Ці люди ображають мене, і це природньо. Але чому сердитесь ви? Чому ви дозволили цим людям маніпулювати вами? Ви зараз залежите від них. Хіба ви не є вільними?

Мешканці селища не очікували такої реакції. Вони були спантеличені та притихли. У тиші, що запала над людьми, Вчитель звернувся до селян:

— Чи все ви сказали? Якщо ні, то ви ще матимете нагоду висказати мені все, що думаєте, коли ми повертатимемось.

Люди із селища були геть збентежені, вони спитали:

— Але ж ми лихословили на тебе, чому ж ти не сердишся на нас?

Читати решту запису »

Щонеділі зранку на хвилях Українського радіо звучить передача «Сам собі». Її авторка Ольга Іванова говорить до тих, хто хоче бути успішним та плекати в собі позитивне мислення. Тематика програм пані Ольги близька і суголосна темам, які висвітлює наш блоґ. Сьогодні вона та її передача — гості «Особистісного розвитку».

Вітаємо! Ви слухаєте авторську передачу Ольги Іванової «Сам собі». Перед тим, як окреслити тему сьогоднішнього випуску, просимо вас зазирнути в дзеркало. Як гадаєте: оте обличчя, що бачите в ньому, належить веселій, життєрадісній людині чи песимісту? Що засвідчила б іншим ваша візитна картка, завжди виставлена на п?каз?

Знайомі нашої родини Леонід і Антоніна Гусаки, приїхавши після багаторічної розлуки на свою історичну батьківщину з американського штату Флорида, де вони мешкають вже кілька десятиліть, дуже дивувалися, що на вулицях української столиці їх ідентифікують як іноземців. Вбрані вони були по-нашому, поводилися скромно, намагалися нічим не виділятися. Але наші земляки ще до того, як вони починали говорити, запитували: «Ви з якої країни приїхали?»

Чому так — м?нтом — впізнавали Гусаків як іноземців, я тоді не розуміла. Але впіймала себе на тому, що також вирізняю громадян інших країн серед наших і теж не за одягом чи мовою. До речі, мої друзі, приятелі й знайомі, які мешкають майже по цілому світі, у своїх листах до мене зазначали, що «наших» «там» теж одразу вираховують — за виразом обличчя. «Наших» — це колишніх радянських.

Що ж то за розпізнавальний знак, накладений на обличчя людей епохою розвинутого соціалізму?

Авжеж, інформація, що я її зібрала шляхом такого собі планетарного інтернет-опитування своїх друзів і знайомих, на ґрутовність не претендує.

Сприйміть її з усмішкою. Тим паче, що, як з’ясувалося, усмішка (або її відсутність) і є отим розпізнавальним знаком, про який поговоримо далі. Сьогоднішній випуск ми назвали: «Усмішка як дзеркало душі».

Слухаймо:

Читати решту запису »