Він повернувся до учнів і промовив:

— Ви розчарували мене. Ці люди чинять своє. Вони розгнівані. Їм здається, що я ворог їх релігії, їх моральних цінностей. Ці люди ображають мене, і це природньо. Але чому сердитесь ви? Чому ви дозволили цим людям маніпулювати вами? Ви зараз залежите від них. Хіба ви не є вільними?

Мешканці селища не очікували такої реакції. Вони були спантеличені та притихли. У тиші, що запала над людьми, Вчитель звернувся до селян:

— Чи все ви сказали? Якщо ні, то ви ще матимете нагоду висказати мені все, що думаєте, коли ми повертатимемось.

Люди із селища були геть збентежені, вони спитали:

— Але ж ми лихословили на тебе, чому ж ти не сердишся на нас?

— Ви вільні люди, і те, що ви вчинили, — ваше право. Я на це не реагую. Я теж вільна людина. Ніщо не може змусити мене реагувати, і ніхто не може впливати на мене та маніпулювати мною. Я володар своїх виявів. Мої вчинки випливають із мого внутрішнього стану. А тепер, я хотів би спитати вас одну річ, яка стосується вас. Мешканці сусіднього з вами селища вітали мене, вони принесли із собою квіти, фрукти та солодощі. Я сказав їм: «Дякую, та ми вже поснідали. Заберіть ці фрукти з моїм благославення собі. Ми не можемо нести їх із собою, ми не носимо їжу з собою». Тепер я питаю вас: «Що вони мають зробити з тим, що я не прийняв і повернув їм?».

Один чоловік вийшов з натовпу і сказав:

— Напевно, вони забрали все собі додому, а вдома роздали фрукти і солодощі своїм дітям, своїм сім’ям.

Вчитель всміхнувся:

— А що ж ви збираєтесь робити зі своїми обр?зами та прокляттями? Я не приймаю їх. Якщо я відмовляюся від тих фруктів і солодощів, вони мають забрати їх назад. Що можете зробити ви? Я відкидаю ваші образи, тож і ви несіть свій тягар додому і робіть з ним усе, що хочете.

Давня притча