Якось Вчитель проходив зі своїми учнями повз селище, в якому жили противники його вчення. Мешканці селища вийшли зі своїх домівок, оточили гостей та почали їх лихословити. Учні не встояли і готові були відповісти образами, але присутність Вчителя діяла на них заспокійливо. Слова Вчителя збентежили і селян, і учнів.
Він повернувся до учнів і промовив:
— Ви розчарували мене. Ці люди чинять своє. Вони розгнівані. Їм здається, що я ворог їх релігії, їх моральних цінностей. Ці люди ображають мене, і це природньо. Але чому сердитесь ви? Чому ви дозволили цим людям маніпулювати вами? Ви зараз залежите від них. Хіба ви не є вільними?
Мешканці селища не очікували такої реакції. Вони були спантеличені та притихли. У тиші, що запала над людьми, Вчитель звернувся до селян:
— Чи все ви сказали? Якщо ні, то ви ще матимете нагоду висказати мені все, що думаєте, коли ми повертатимемось.
Люди із селища були геть збентежені, вони спитали:
— Але ж ми лихословили на тебе, чому ж ти не сердишся на нас?
Recent Comments